У нашій романтичній музично-поетичній добірці — любовна лірика Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Павла Тичини. Їхні рядки про кохання сьогодні стали хітами.
Любовна поезія Івана Франка
Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
Ось туди пішла вона
Та гуляючи,
З іншим своїм любчиком
Розмовляючи.
За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.
…Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?..
Чим особлива ця любовна поезія Івана Франка:
❤️ написана в народно-пісенній манері, перегукується з фольклором;
❤️ у поезії вирують пристрасті, біль, страждання й випробування через нерозділену любов;
❤️ вірш входить до Франкової збірки «Зів’яле листя», і назва ця — алегорична. Так поет описує «завмерле в серці кохання»;
❤️ «Отсе тая стежечка» — частина «другого жмутка» збірки (всього їх три). Її поет присвятив Юзефі Дзвонковській
Любовна поезія Ліни Костенко
Фіолет «Спини мене» на слова Ліни Костенко
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Чим особлива ця любовна поезія Ліни Костенко:
❤️ завдяки цьому віршу читач поринає в могутню лавину почуттів авторки;
❤️ у цій поезії немає розділових знаків, чи ви помітили? Слова героїні ллються стрімким потоком свідомості, і складається враження — пунктуація геть неважлива. На неї немає ні сил, ні бажання;
❤️ емоційність твору підсилює прийом алітерації на «с» («вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени») та повторюване вживання частки «ж»: «вона ж промчить», «за нею ж будуть», «вона ж порве», «вона ж поспалює».
Любовна поезія Лесі Українки
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна, листом вкрита, —
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Чим особлива ця любовна поезія Лесі Українки:
❤️ у ній закарбоване передчуття довічної розлуки з коханою людиною;
❤️ вірш присвячений другу серця поетки — Сергію Мержинському, який важко захворів і згасав на очах у Лесі;
❤️ поетеса пише про палке бажання бути поруч зі своєю любов’ю до останнього, якими б важкими й страшними не були б ці миті;
❤️ образ плюща — це метафора жіночої ніжності.
