Послідовність надання першої допомоги в разі зовнішньої кровотечіЯкщо в постраждалого слабка кровотеча, притисніть рану та в разі потреби закрийте її тканиною або бинтом.
Якщо кровотеча сильна, покладіть складений з тканини валик або нерозмотаний бинт для підсилення тиску на рану. Зафіксуйте, затягнувши максимально сильно за допомогою іншої тканини або іншого бинта (тискова пов’язка).
Важливо.
Накладаючи тискову пов’язку на руку або ногу, залишайте пальці відкритими для спостереження за кровообігом у кінцівці.
Якщо шкіра пальців змінює колір, стає холодною або німіє, треба послабити пов’язку.
Причини внутрішньої кровотечі: удари, травми, захворювання.
Ознаки:
• біль у зоні пошкодження;
• слабкість, сонливість;
• зміна кольору шкіри;
• нудота/блювота;
• напруга м’язів живота («дошкоподібний живіт»);
• спрага;
• непритомність.
Перша допомога:
1. Викликати спеціалістів (швидку допомогу);
2. Допомогти зайняти зручне положення;
3. За можливості прикласти холод до місця ймовірної внутрішньої кровотечі;
4. У разі ймовірних кровотеч у черевній порожнині не можна вживати їжу та варто обмежити пиття.
ВАЖЛИВО. Холод накладається на ймовірне місце кровотечі (травми) на 10—15 хвилин. Холодний предмет попередньо треба огорнути тканиною. Якщо доступ фахівців ускладнений тривалий час, холод можна повернути на місце травми за годину.
Шоковий стан у разі крововтрати
Усі постраждалі в разі кровотечі можуть зазнати шоку, тому слід вжити термінових заходів, що запобігають розвитку шокового стану.
Ознаки та симптоми:
- бліда, холодна і волога шкіра;
- слабкість;
- неспокій;
- сухість у роті, спрага;
- слабкий частий пульс;
- часте дихання;
- затьмарення свідомості;
- непритомність.
Перша допомога:
Зігрійте постраждалого: укрийте його будь-яким теплим (ковдра, пальто);
Покладіть його на спину, підійміть ноги на 30—40 см вище від рівня тіла (ноги підіймати не варто, якщо є підозра на травму хребта, стегна, гомілки, шиї);
Якщо постраждалий може самостійно пити, дайте йому воду дрібними ковтками;
Заспокойте постраждалого, надайте допомогу за наявності інших травм або захворювань, що можуть спричинити розвиток шоку.
