І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.

Чим особлива ця любовна поезія Ліни Костенко:

‍ завдяки цьому віршу читач поринає в могутню лавину почуттів авторки;

‍ у цій поезії немає розділових знаків, чи ви помітили? Слова героїні ллються стрімким потоком свідомості, і складається враження — пунктуація геть неважлива. На неї немає ні сил, ні бажання;

‍ емоційність твору підсилює прийом алітерації на «с» («вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени») та повторюване вживання частки «ж»: «вона ж промчить», «за нею ж будуть», «вона ж порве», «вона ж поспалює».

Любовна поезія Лесі Українки