Т.Г. Шевченко – постать знакова для України, його життя та творчість вивчаються у школах та університетах. Проте, за хрестоматійними фактами часто ховаються цікаві та маловідомі сторінки його біографії. Ось декілька з них:
-
Шевченко був модним та успішним портретистом у Петербурзі. Багато хто знає Шевченка як поета, іконописця та майстра офорту. Але мало хто уявляє його як популярного світського портретиста. У Петербурзі 1840-х років він був дуже затребуваним художником, отримував замовлення від аристократичних родин, створював елегантні та майстерні портрети на замовлення. Його роботи цінувалися за точність, психологізм та витончений стиль. Завдяки портретам він заробляв на життя та міг допомагати своїм родичам.
-
Він ледь не став придворним художником, але відмовився заради України. Після закінчення Академії мистецтв, Шевченку пропонували посаду придворного художника, що обіцяло стабільне матеріальне становище та кар’єру. Проте, за свідченнями сучасників, він відмовився, заявивши, що хоче повернутися в Україну та служити своєму народу своєю творчістю. Цей факт підкреслює його свідомий вибір на користь національної ідентичності та служіння Україні, а не особистого добробуту.
-
Шевченко був не тільки художником-живописцем, але й майстром графіки, зокрема офорту. Офорт – це техніка глибокого друку на металі, яка вимагає особливої майстерності. Шевченко досяг значних успіхів у цій техніці і був визнаним майстром офорту, одним з перших в Російській імперії. Його офорти, часто на історичну та соціальну тематику, відзначаються високою художньою якістю та експресивністю. На жаль, ця грань його таланту менш відома широкому загалу, ніж його живопис чи поезія.
Під час арешту у 1847 році, у Шевченка знайшли не тільки “антиурядові” вірші, але й… альбом з порнографічними малюнками. Цей факт часто оминається у біографіях, але він є документально підтвердженим. Під час обшуку при арешті Шевченка знайшли альбом із зображеннями еротичного змісту. Цей епізод є свідченням того, що Шевченко, попри образ “пророка” та “національного генія”, був живою людиною з різними інтересами та, можливо, слабкостями, які не завжди вписуються у канонічний образ. Ці малюнки стали додатковим приводом для посилення покарання, хоча головною причиною, звісно, були його політичні вірші.
На «крамольний» автопортрет свого часу наклало табу і «царське літературознавство», і радянське. Тому в Шевченкіані, окрім спеціалізованої, не знайдеться навіть побіжної згадки про цей автопортрет.
Належне хіба що необхідно віддати літературознавцю Сергію Єфремову, котрий репродукував рисунок в академічному виданні, однак увесь тираж сталінські сатрапи 1932 року знищили.